ЗАВАНТАЖЕННЯ

Шукати

Актуально

РОСІЙСЬКА ЗАГРОЗА СВІТУ. ЧАСТИНА 1

Поширити

Вступ

Україна, як і світ, опинились перед новим викликом – російська агресія може загрожувати не тільки ближнім сусідам, але і цілком віддаленим державам. Такі зміни в міжнародній політиці можуть бути і доволі трагічними. Багато хто думає про початок нової – Третьої світової війни, де з одного боку буде Росія, з іншого – Західний світ, в різних комбінаціях: Росія з Китаєм чи навіть з БРІКС в повному складі, без них, але в товаристві «нерукопожатних» режимів – типу північно-корейського, теперішнього сирійського, білоруського, можливо венесуельського і т.д. Інші прогнози – Росія наполягає на своїй концепції «багатополярного світу», яку неодноразово озвучив і В.Путін, за якою, умовно кажучи, світ розподіляється на зони впливу і «відповідальності» наддержав, на кшталт США, Китаю, Росії, ЄС, Бразилії і т.д. «Зони впливу і відповідальності» – це території безпрецедентного впливу згаданих наддержав без втручання в справи одна одної. Росія собі «резервує» щонайменше зону колишнього СССР, в перспективі – зону впливів колишнього СССР, тобто країн РЕВ і «соціалістично-орієнтованих» до його розпаду. Україна має бути ключовим бонусом для Росії в цій новій архітектурі пропонованого нею світу.

Щоб зараз ми не говорили чи як не обурювались – це сувора реальність. Вже не буде «напівдемократичної» Росії Єльцина з її бажанням хоч якось домовлятись з іншими, в першу чергу – західними провідними гравцями. Сьогодні Росія – нова головна біль Західного світу, а для України – основна загроза існуванню, як держави. Що ж помінялось в Росії за цей час? Як вона вибудовує свою зовнішньо-політичну гру, чого вона прагне від сусідів та решти світу?

Зрозуміло одне – в Росії повним ходом іде будівництво нової імперії з «друзями Путіна» на її чолі. Внутрішня організація – напівтоталітарна країна з декоративними ознаками демократії, яка, як і в СССР, існує тільки віртуально і тільки на показ.

Основні ознаки тоталітарної держави в Росії:

1. Фіктивність виборів. Вибори в Росії перетворились в фарс – їх результати просто «малюють в Кремлі» і присилають на місця для виконання. З них виключені незручні і непідконтрольні учасники, а всі «прохідні» – тільки імітація внутрішньополітичного діалогу і плюралізму.

2. Відсутність вільних медіа. В перші роки свого правління Путін практично повністю знищив всі потужні загальнонаціональні незалежні чи непідконтрольні медіа, за останні 10 років такі практично зникли і з регіонів. Натомість медіа в Росії перетворились в звичайне пропагандистське знаряддя, яке часто застосовує вигадки і брехню в своїй роботі. Медіа в Росії перетворились просто в засіб зомбування населення.

3. Посилення ролі силових і каральних органів. Взагалі можна сказати, що Росія є країною силових органів, в першу чергу – вихідців з КГБ, а також військових, людей із системи МВС тощо. Цих людей є так багато в керівних органах країни, що часто дослідники через це називають Росію мілітаристським неоімперіальним утворенням.

4. Систематичне порушення прав людини. Росія перетворилась на одного із лідерів щодо порушення прав людини ледь не в усіх галузях. Там звичайним є вбивства чи переслідування незалежних журналістів, політиків, громадських діячів, підприємців, адвокатів тощо.

5. Штучне формування образу загроз для російського суспільства, яке передбачає мілітаризацію свідомості громадян і націленість на зовнішню агресію, яка пояснюється потребою оборони. Яскраве вираження цього – агресія в Криму і на Донбасі, підтримка сепаратистських утворень на території Грузії і Молдови, формування агресивного відношення до сусідів – поляків і балтійських країн, повернення до образу головного образу ворога в обличчі США.

Нова імперія

Думаю, для нікого не буде секретом – в Росії завершується побудова нової напівтоталітарної агресивної імперії (напівтоталітарної хіба тому, що еталоном тоталітарності можна вважати Північну Корею). Для завершення такого будівництва Росія прагне розширити зони свого впливу, в першу чергу за рахунок найближчих сусідів, для цього втручається в їх внутрішні справи, намагається різноманітними способами впливати на внутрішню політику. Однією із перешкод в завершенні цих процесів для Росії є країни Заходу, яку в той чи інший спосіб пов’язані умовами про сприяння для цих країн. Тому сьогодні Росія намагається завадити Заходу в підтримці країн, обраних нею в якості жертв, а це – в першу чергу – Україні, Грузії, Молдові, в другій черзі – Польщі і країнам Балтії.

В Грузії, Молдові за сприянням Росії створені невизнані сепаратистські утворення Абхазія, Північна Осетія і Придністровська республіка, в Україні, окрім прямої анексії в Криму, іде повномасштабна робота щодо створення подібних сепаратистських утворень ЛНР-ДНР.

Проте для того, щоб розпочати відверту військову агресію для повної окупації цих країн, Росії потрібно провести підготовчу роботу. Тобто війна, як відомо, набуває гібридності – вона вже ведеться не тільки мілітарними методами, але й інформаційними, організаційно-агентурними, фінансовими тощо. Як жартують в Україні, – спочатку Росія фінансувала російські медіа і культуру в Україні, щоб потім міг прийти Гіркін, який ніби офіційно її не представляв, і заявити: Донбас – російська земля, бо тут розмовляють і співають російською. Росія зокрема дуже вміло застосовує інформаційну і культурну складову в війні, вона мілітаризує їх.

Перш ніж перейти до огляду гібридної війни Росії в зонах створених нею конфліктів, хочу зробити загальний огляд того, яку діяльність веде Росія в країнах Європейського Союзу.

Цілі Росії

Щоб зрозуміти, що робить Росія, потрібно зрозуміти, досягнення яких цілей вона домагається.

Якщо розглянути зміст пропагандистської діяльності, людський матеріал, який вона залучає до просування своїх цілей, тематику провокацій і т.п. – головними цілями Росії на території ЄС є:

В довготерміновій перспективі:

– розпад ЄС,

– усунення впливів головних ворогів Росії в ЄС

– зміна політичних режимів в країнах ЄС на більш лояльні

– підтримка «несистемних» партій аж до їх перемоги на виборах, переважно ультраправих і ультралівих, чи популістських, як своєї агентури в політичній системі окремих країн

– усунення головних політичних ворогів Росії з політичного поля в країнах ЄС

– створення видимості безмежних можливостей Росії і формування бажань в громадян країн ЄС домовлятись і не конфліктувати з нею.

В короткотерміновій перспективі:

– створення атмосфери напруження і недовіри серед країн ЄС

– сприяння тому, щоб було ускладнено приймати консолідовані позиції в ЄС

– посіяння страху і недовіри до інституцій ЄС, НАТО

– роздмухування небезпек, пов’язаних із мігрантами та етнічними конфліктами, нетрадиційною сексуальною культурою, лаіцизацією суспільства, з іншої сторони – формування образу фашизованого суспільства в тій чи іншій країні

– роздмухування конфліктів між народами, пов’язаних із певними інцидентами, проблемами в історії, відмінностями в культурі, стереотипами сприйняття тощо

– обґрунтування позиції Росії щодо агресії в Україні, Грузії, підтримка партнерів Росії, зокрема режиму Ассада в Сирії

– надавання певних пропагандистських послуг керівникам країн, які роблять жести чи реверанси в бік Росії, як от В.Орбану в Угорщині, М.Земану в Чехії, Р.Фіцо в Словаччині, А.Ципрасу в Греції, формування образу широкої підтримки Росії офіційними керівниками ЄС.

Для здійснення своїх цілей в ЄС Росія вже більше десятиліття здійснює наступну діяльність в таких сферах:

1. Інформаційно-пропагандивній.

За останні десятиліття Росія організувала дієвий механізм не тільки щодо донесення своєї позиції, але і фактично – для створення своєї віртуальної картини світу. Російська пропаганда не намагається подавати свій погляд на речі, події чи особистості, а пробує вибудувати повністю окремий світ, дещо відмінний від реального.

Найбільш дієвими засобами в цій галузями є офіційні російські канали – найважливіший з них – Міжнародна інформаційна агенція «Россия сегодня» (далі – МІА «РС»).

В 2013 році до МІА «Россия сегодня» були приєднані РИА Новости и «Голос Росии». Президентом цієї корпорації є сумнозвісний Дмітрій Кісєльов, відомий своїми неадекватними заявами, а головним редактором – Маргарита Сімоньян, впливова російська журналістка, яка в 2012 році була членом «Народного штабу» кандидата в президенти В.Путіна. Саме Сімоньян є публічним обличчям RT в більшості конфліктних ситуацій цього каналу закордоном

Головним і найбільш затратний проектом в холдінгу МІА «РС» є телеканал “Russia Today” «який складається із трьох цілодобових інформаційних телеканалів, які мовлять з Москви на більш як 100 країн англійською, арабською, іспанською мовами (також додані вже французька і німецька мови – авт.), телеканалів RT America і RT UK, які виходять в ефір у власних студіях в Вашингтоні і в Лондоні, документального каналу RTD, світового новиннєвого відеоагенства Ruptly, яке пропонує матеріали іншим каналам. Основним є телеканал англійською мовою RT International. RT цілодобово доступно для 700 мільйонів глядачів по всьому світі» – читаємо ми офіційну інформацію. Там же зазначають, що за «дослідженнями, які були проведені компанією Ipsos в 38 країнах світу в серпні-листопаді 2015 року, 70 мільйонів осіб дивляться RT кожен тиждень, при цьому половина з них – 35 мільйонів, роблять це щоденно. Більш як 36 мільйонів осіб дивляться RT в 10 європейських країнах щотижня, де за результатами дослідження RT ввійшов в п’ятірку найбільших пан-регіональних новиннєвих каналів. RT – також в п’ятірці найбільш популярних міжнародних новиннєвих каналів в США, а його аудиторія перевищила 8 мільйонів глядачів в тиждень».

Потрібно додати, що критики RT зазначають, що інформація каналу про його аудиторію є брехливою, а справжня аудиторія в ЄС – це близько 0.1% охоплення глядачів, тільки в великій Британії цей показник вищий – 0.2%.

За дослідженнями дослідників, бюджет медіа-холдингу Russia Today оцінюється в більш ніж 300 мільйонів доларів на рік. Найвищим цей бюджет був в 2014 році – 445 млн. доларів. Офіційна інформація на сайті RT, бюджет каналу на 2016 рік – 247 млн. доларів. Його частка в системі витрат зовнішньої пропаганди Росії є важливою, проте не визначальною. На думку ряду аналітиків, суми, які Росія офіційно і неофіційно витрачає на «повний спектр послуг» в цій сфері щорічно – не менше 1,5 млрд доларів.

Канал почав свою роботу в 2005 році, сьогодні RT налічує у всьому світі близько 2000 співробітників, з яких більша частина — це не-російські журналісти. Варто зауважити, що в різних країнах, найчастіше в Британії та США, ряд неросійських журналістів-працівників RT публічно засудили брехню та маніпуляції на RT і звільнились.

Найбільш суперечливі матеріали з ознаками пропаганди на RT – оцінка подій в Україні і Сирії, проте трапляються і такі матеріали щодо ситуації в країнах ЄС.

Керівники західних держав неодноразово заявляли свою незгоду із брехнею, яку поширює RT. Найбільш відомі заяви – державного секретаря США Джона Керрі і керівника Foreign Office Великої Британії Філіпа Хемонда.

В Великій Британії було кілька гучних справ стосовно протидії пропаганді RT, зокрема найвідоміші – попередження державним регулятором телемовлення Ofcom щодо брехливих матеріалів відносно подій в Україні, позов BBC щодо RT UK і закриття передачі Truthseeker, а також загроза арештом рахунків RT UK через фінансові махінації.

RT також перетворилась на місце працевлаштування лояльних до Росії журналістів, публіцистів, політологів, політиків і громадських активістів, часто – ультраправих чи ультралівих активістів, популістів.

За інформацією сайту хакерської групи «Шалтай-болтай», RT брав участь в розробці «групи впливу», простіше кажучи – агентурної мережі для фінансованого російським мільярдером-шахраєм К.Малофеєєвим проекту сумнозвісного А.Дугіна «Чорний інтернаціонал» – мережі ультраправих на підтримку Росії.

Кілька слів про Sputnik International. До 2013 року це був «Голос Росии», який в цьому році був ліквідований, а в 2014 ребрендований в «Спутнік» вже в складі МІА «РС». За інформацією із сайту Спутніка – це новиннєва агенція, до якої входять веб-портали, радіомовлення і прес-центри. Спутнік має регіональні представництва в Вашингтоні, Каїрі, Пекіні і Монтевідео.

Спутнік здійснює мовлення більш як 30 мовами, цікаво, що серед них і мови спонсорованих Росією сепаратистських утворень – абхазька і осетинська, а також такі мови як курдська, пушту і дарі. Радіомовлення здійснюється в більше як 80 містах світу (за іншою інформацією – в 130 містах) і сягає більше 800 годин на добу, пріоритетні новиннєві стрічки – англійською, арабською, іспанською та китайською мовами.

Цікаво відзначити, що окремим напрямком інформаційних матеріалів виділені Україна і країни Балтії. Можна собі наперед уявити, які пріоритети і яка подача матеріалів в цьому блоці.

Потрібно зазначити, що в 2016 році дві країни намагались заблокувати мовлення Спутніка на своїх територіях – це Латвія і Туреччина. В подальшому Туреччина внаслідок потепління стосунків з Росією розблокувала його, Латвія заблокувала Спутнік в своїй доменній зоні .lv, а Спутнік переїхав на інший домен – sputniknewslv.com.

Також цікавий факт – один із середньохвильових передавачів малої потужності Спутніка стоїть в Придністров’ї, де, за іншою інформацією, також знаходяться бази російської радіо-розвідки.

Окремо потрібно згадати про російську інформаційну агенцію ТАСС, абревіатура якої (Телеграфное агентство Советского Союза) відома своїми пропагандивними кліше (напр. – «ТАСС уполномочен заявить»).

В 2014-2015 роках, в рамках вже згаданої реформи іномовлення в Росії, в ТАСС закрито 4 іншомовні випуски, залишили тільки російську і англійську.

За офіційною інформацією, ТАСС оперує 68 закордонними представництвами в 63 країнах світу, в ньому задіяно більше 1500 працівників в Росії і світі.

Вся ця армія із тисяч працівників із мульти-мільйонними бюджетами створені для формування нової віртуальної реальності, правила якої задаються в Кремлі. Сьогодні в багатьох країнах сильнішими стають голоси тих, які пропонують обмежити російську пропаганду, – або змусити їх просто транслювати новини із дотримання світових стандартів об’єктивної журналістики, або закрити.

Потрібно додати, що згадані канали, які входять до МІА «РС» не є єдиними каналами російської пропаганди. Дослідники стверджують, що в багатьох країнах вже виникає феномен місцевих проросійських ЗМІ. Часто це новостворені, маловідомі чи регіональні медіа в Східній Європі. До цього додаються також блогери і коментатори, в основному нікому не відомі, а також армії ботів в соціальних мережах і на форумах. Всього цього може бути достатньо, щоб підтримувати і насичувати сенсом такі специфічні явища, як «розуміючі Росію» в Німеччині, чи «слов’янські друзі Росії» в православних країнах на Балканах.

Багато дослідників цієї ситуації робить акцент на ніби то свідомому виборі Росії щодо підтримки тільки праворадикалів, оскільки це відповідає переконанням російського керівництва. Хоча розвіяти такі міфи, – на моє глибоке переконання – в російського керівництва немає ніяких політичних поглядів, в них є тільки бажання, наприклад, – безальтернативно керувати своєю країною і по-можливості – регіоном, користатись із матеріальних можливостей безмежної влади, відчувати свою значущість в світовій політиці тощо. І все. Нічого ідеологічного. І для цього будуть використовуватись різні політичні організації і люди з найрізноманітнішими поглядами – і ліві, і праві, і ліберали, і консерватори. Для путінської верхівки це немає ніякого значення, вони вже живуть в ситуації постмодерну, де все змішалось, і цінності, і ідеї, і ідеології. Більш детально я це розгляну в продовженні цієї статті.

Продовження теми в наступній частині 

За матеріалами блогу Ю. Міндюка “Російська загроза світу. Частина 1”

 

Leave a Comment